Чорнило для віршів моїх вже висихає…
Я не пишу, не мрію, не живу.
І тільки серце, що розчахнуте до краю,
Думки збирає у тривожну тятиву.
Слова, слова… Покриті пилом.
Слова – труха. Минулорічний лист…
І все, в що вірилось – не твоє , і не миле.
Тримаюся за вервечку намист.
Жахіття воєн не вміщається в рядочки.
Як можна буквами малими
Описувати страх і морок ночі,
і тих, хто зболений і неживий між ними…
Та будь-які слова сьогодні зайві….
І сила наша – тільки у борні!
Поборемо! І буде син і мати!
І рідна Україна на землі!
Ольга Долженко, дитячий лікар
